СПИ́САНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до списа́ти. Так напрактикувався хлопець, що й свої вже рифми [рими] підгонив, а то й цілі рядки. Проте, знати було — Корній так і казав прямо, що списане з «Кобзаря» (Головко, II, 1957, 376); Вже списані в блокноті всі сторінки украй (Бажан, Вибр., 1940, 131); Перейшов [учитель] до іншої таблиці. Вона була вища, списана густіше (Кучер, Трудна любов, 1960, 114); Вчені браміни поприносили старі пергаментні документи.. — Дивись, молодий раджо, які тут давні наші й твої кривди списані! — сказав Гарун до Саіба (Н.-Лев., IV, 1956, 32); — Сестра моя он книжки з «Просвіти» виписує, послухали б ви її. Вся наша історія там списана… (Гончар, І, 1959, 35); Поетові чи письмовцеві і втіха і горе однаково милі, коли вони вже виспівані в голосній пісні, вимовлені чи списані щирими словами (Л. Укр., VIII, 1965, 190); Тепловоз пригнав до комсомольської колії цілий ешелон старих вантажних, уже списаних за непридатністю, вагонів (Собко, Нам спокій.., 1959, 159); Встиг [Леонід] уже побувати в далеких плаваннях, але потім за якийсь хмільний бешкет був списаний з корабля (Гончар, Таврія, 1952, 227); Колоритна мова дядька Лева, Килини, Лукаша, його матері та інших персонажів підтверджує, що образи ці списані поетесою з типів волинських селян (Рад. літ-во, 2, 1962, 111); // у знач. прикм. Хмельницький схилився над списаними аркушами пергаменту (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 169); Олівець був короткий, списаний (Смолич, Мир.., 1958, 182); // у знач. ім. спи́сане, ного, с. Аркуш, сторінка, заповнені графічними знаками. Мій генерал пішов до себе, а я таки пишу. Папір у мене — бланки наказів. Ховаю списане в планшеті серед карт (Ю. Янов., І, 1958, 339); // спи́сано, безос. присудк. сл. Аркушик паперу було списано з обох боків дрібними рівними літерами (Грим., Син.., 1950, 194); — Як, приміром, борщ зварить… путрю… саламаху… квашу… Оте все списано у тій книжці… (Мирний, IV, 1955, 372).

◊ Як на папе́рі спи́саний див. папі́р.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 509.