СПИ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спини́ти. Гнівно закрутилася виром на місці спинена вода, мов не розуміючи, пощо се спиняють її в бігу (Фр., VI, 1951, 117); // спи́нено, безос. присудк. сл. Іванов лежав у своїй кімнаті..— блідий, знекровлений, але кровотечу спинено (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 505.