СПИ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., діал. Здійняти пил. Іду я, — це як подме вітер, так і спилив кіптюгу поперед мене (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 503.

Спилити, лю, лиш, гл. Поднять пыль. Їду я, — це як подме вітер, так і спилив киптюгу поперед мене. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 174.