СПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПИ́ТИ, зіп’ю́, зіп’є́ш, док., перех.
1. Випивати зверху або з поверхні чого-небудь. Я стебла пригинав полинні, Гірку спиваючи росу (Перв., І, 1958, 431); Спивати вершки з молока; * Образно. Сонце спило сніги з вулиць, підсохли рано тротуари (Тудор, Народження, 1941, 5); // Робити напій неміцним, неодноразово зливаючи його і розбавляючи водою. Спивати квас; Спивати чай.
2. розм. Пити, випивати (у 1 знач.). Є в чому походити, є що з’їсти й спити (Гр., II, 1963, 313); — Не розумію я, що вона з чоловіком своїм зробила. Чи вона спити дала йому що, чи так уже його біда та горе скрутили (Хотк., І, 1966, 71); І ми, перше ніж хліба взяти чи старого спити вина, тричі будемо повторяти друзів звірених [випробуваних] імена (Рудь, Дон. зорі, 1958, 39); * Образно. — За годину зіп’є її [мряку] сонце, що аж любо буде! (Коб., II, 1956, 184); // Висмоктувати з чого-небудь. Мохнатий джміль із будяків червоних Спиває мед (Рильський, І, 1960, 265).
3. перен. Викльовувати молоде зерно (про птахів). Ой пшеницю пташки спили, ніщо молотити (Коломийки, 1969, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 503.