СПЕЦІА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.

1. Окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін.; сфера чиєїсь діяльності або вивчення чого-небудь. Потім признався [Адаменко], що його спеціальність — медицина, а в армії був за ветеринарного фельдшера (Ю. Янов., II, 1958, 246); — До війни я був лектором. Моя спеціальність — історичний матеріалізм… (Перв., Дикий мед, 1963, 275); // Основна кваліфікація; професія, фах. Набув [Захар] сталої спеціальності (Ле, Право.., 1957, 231); Потрібні йому були різні люди: і лікарі, і цирульники, і теслярі, і ливарники, і архітектори, і каменярі, і друкарі — різні майстри різних спеціальностей (Ів., Таємниця, 1959, 172); Лелекач був добрим майстром-мебельником. Але не працював за спеціальністю (Томч., Закарп. опов., 1953, 192); // розм. Улюблена справа, заняття, в якому хто-небудь виявляє уміння, хист. Тепер за тобою установиться спеціальність писати біографічні реферати (Л. Укр., V, 1956, 222); Умів Юрчик оповідати як ніхто! Славився тим. А спеціальністю його були оповідання про Довбуша (Хотк., II, 1966, 153).

2. Властивість за знач. спеціа́льний 2. Спеціальність терміна.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 502.