СПЕРВОВІ́КУ, присл., рідко. З давніх часів; віддавна. Спервовіку не було нічого — тільки сила, рух! (Тич., І, 1946, 86); У своєму щоденному житті ми оточені речами, про походження яких не думаємо, вважаючи підсвідомо, що вони існують спервовіку (Вітч., 5, 1974, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 498.