СПАСЕ́ННИК, а, ч., рел., заст.
1. Праведник. * У порівн. — Чи це, батюшко, нас послали до вас на роботу за спасіння душі, неначебто спасенників, чи таки на справдішню панщину? — питали люди в батюшки (Н.-Лев., III, 1956, 175).
2. Говільник. Почав [Петро Купріянович] гримати, та лаяти, та проклинати всіх, починаючи з жінки.. і кінчаючи спасенниками, що, говіючи, шкоділи шага на його маківники викинути (Л. Янов., І, 1959, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 491.