СПАРТА́ЧИТИ, чу, чиш, перех., зневажл. Док. до парта́чити. [Прокуратор:] Такі ж і їх поети: на грецький лад Горація спартачить, і вже вінець на чолі..! (Л. Укр., III, 1952, 449); — Якісна сировина тим, хто її найкраще використає, хто не спартачить, а зробить справжню річ, не брак… (Коз., Листи.., 1967, 156); — Спартачила [Стеха] таку нагоду та ще й похвали жде від мене (Вільде, Сестри.., 1958, 562).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 490.