СПАРТА́НЕЦЬ, нця, ч.

1. Громадянин старогрецької держави Спарти, жителі якої з дитинства привчалися до суворого способу життя, відзначалися загартованістю й витривалістю. Населення Спартанської держави поділялося на дві групи: спартанців і ілотів. Спартанці були потемками греків-завойовників, ілоти — потомками місцевого підкореного населення (Іст. стар. світу, 1957, 89); Спартанці й перси призвичаювали підростаюче покоління до чимраз тривалішого голоду, щоб виробити у нього сильний характер, витривалість (Знання.., 6, 1966, 8).

2. перен. Стійка, загартована, витривала людина. Єзуїт з нас, своїх учнів, надумав робити спартанців, він такий був жорстокий і суворий, що канчук його завжди гуляв по чиїй-небудь з наших спин (Минуле укр. театру, 1953, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 490.