СПАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СПАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Об’єднувати в пару з якоюсь метою. [Дівчата (сміються):] Спарувать би сотника з тіткою Катериною; нехай би собі удвох танцювали! (Стор., І, 1957, ЗОЇ); Посеред двору стояв віз, запряжений молодими бичками.. Старі воли дідо продав, зразу купив цих бичків і спарував (Томч., Готель.., 1960, 72); // Добирати під пару за якимись ознаками. Виставлять діди на базарі отих коників розписаних, стоять вони такі різні, що жодного спарувати за схожістю не можна (Нар. тв. та етн., 4, 1966, 46); // Об’єднувати двох для спільного життя, в одній сім’ї. — А що, кажу, Возьмем за дитину? Тебе б оце.— Добре, каже Покойна [покійна] Марина, Чому не взять? — Взяли тебе Ми та й спарували З Яриночкою докупи… (Шевч., II, 1963, 330); Маленька Галя спарувала Максима з Явдохою вже навіки (Мирний, І, 1949, 236).

2. Сприяти зустрічі, знайомству, зближенню і т. ін. кого-небудь з кимсь; зводити. Спарувати парубка з дівчиною — їй подавай — вона зведе (Кв.-Осн., II, 1956, 444); // Одружувати. Як спарувала я Ганнусю з Василем, то сваха другого дня привезла мені пироги, усе по два в парі позв’язувані (Барв., Опов.., 1902, 298); У неділю спарували Якова (Мирний, IV, 1955, 40).

3. с. г. Те саме, що злуча́ти 2. Ремонтних свинок спаровують в 9 місяців, коли вони мають живу вагу в середньому 110 кілограмів (Колг. Укр., 2, 1961, 26); Добра доярка мусить не лише майстерно доїти корову, а точно знати, коли її треба спарувати, як підготувати отелення (Чаб., Катюша, 1960, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 489.