СПАНІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до спані́ти. Польські тогочасні пани, вкрай випещені та без міри спанілі в розкоші, не могли знести недогоди військового таборового життя (Н.-Лев., VII, 1966, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 488.

Спанілий, а, е. Превратившійся въ барина. Не спанілі, не схлопілі діти України. К. Досв. 2

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 172.