СПАНТЕЛИ́ЧЕННЯ, я, с., розм. Дія за знач. спантели́чити і стан за знач. спантели́читися. Він побачив перед собою Ольгу.. Спантеличення Максима було, мабуть, настільки великим, що і Катря і Передерій звернули на це увагу (Рибак, Час.., 1960, 345).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 488.