СПА́ЛЬНИК, а, ч., іст. У російській державі XV— XVII ст.— придворний, в обов’язки якого входило допомагати царю при одяганні й роздяганні, супроводжувати його під час поїздок і т. ін.; // Така людина при дворах інших володарів. Ввечері, коли спальники роздягли його.., наказав він негайно викликати.. Есаада (Тулуб, Людолови, II, 1957, 361); Повно було [при палаці київського князя] придворних, ключників,.. стольників, чашників, спальників (Загреб., Диво, 1968, 645).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 487.