СПАЛАХКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. Те саме, що спалахну́ти. Вона поглянула на двір, що в нім через низенький тин видно було, як метушились жовніри, і в її очах спалахкотіли й знову погасли вогники (Досв., Вибр., 1959, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 484.

Спалахкотіти, кочу, тиш, гл. = Спалахнути. Желех. Земля запалиться і згорить ціла, спалахкотить небо з сонцем, місяцем і звіздами. Гн. II. 79.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 172.