СПА́ДЩИНА, и, ж.
1. Майно і т. ін., що переходить після смерті його власника до іншої особи. Коли молодому Захарії минуло вісімнадцять літ, він захотів обняти [забрати] своє добро.. і попросив Сергія, щоб віддав йому батьківську спадщину (Фр., IV, 1950, 146); — Коли хтось помре, так обертає [староста] спадщину на свою користь при живих спадкоємцях (Тулуб, Людолови, І, 1957, 297); // рідко. Окрема річ з такого майна. [Чирва:] Ні, ні, не збивайте мене, одріз [обріз] добра зброя, а моя рушниця — ще краща. Ось вона, моя сестриця й порадниця. Дідівська спадщина… (Мик., І, 1957, 90); // розм. Те, що залишилося від попередника. — Дарвіна [твори] ви, отче Вікентію, купляли чи, так би мовити, спадщина? .. — Привіз із собою,— кисло відповідає молодий панотець (Стельмах, І, 1962, 265).
2. Явища культури, науки, побуту і т. ін., що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів. Коли нещастям, горем битий Не засклепивсь, не знидів я, А встав, щоби братам служити, То все те — спадщина твоя (Фр., X, 1954, 265); Великою популярністю користується літературна спадщина Т. Г. Шевченка в країнах народної демократії (Рильський, III, 1955, 261); Характеризуючи культурну спадщину, яку передали сармати пізнішим поколінням, не можна обминути килимарства (Археол., VIII, 1953, 73); Костомаров залишив величезну за обсягом наукову спадщину. Вона досить складна, а нерідко й суперечлива (Нар. тв. та етн., 3, 1967, 24); Визначне місце у ленінській ідейній спадщині займає теорія соціалістичної революції (Ком. Укр., 5, 1970, 45); // Наслідки, перев. негативні, чийогось панування, чиєїсь діяльності, якогось процесу і т. ін. Народ потягся до книжки, до світла, прагнучи якнайшвидше покінчити з ганебною спадщиною, яку залишив нам царизм (Цюпа, Україна.., 1960, 66); Повчав [Карпо] начальницьким тоном: — І коли вже ви позбудетеся капіталістичної спадщини — оцього боягузтва (Шиян, Баланда, 1957, 148); У двадцятому році тиф його не минув. Після тифу спадщина: закостенів хребет. Це важка хвороба (Трубл., І, 1955, 90).
3. рідко. Те саме, що спадко́вість 2.
◊ Дістава́ти (діста́ти, бра́ти, взя́ти і т. ін.) у спа́дщину що: а) успадковувати майно, річ і т. ін. або явища культури, науки, побуту тощо. Набивав [Брянський] записами свій планшет і, всміхаючись втомленими очима, говорив Чернишеві:— Коли що трапиться зі мною, візьмеш, друже, оцей планшет у спадщину (Гончар, III, 1959, 114); б) успадковувати якусь хворобу, певні риси вдачі і т. ін.; Дістава́тися (діста́тися, переда́ватися, переда́тися, ма́ти і т. ін.) у спа́дщину: а) переходити від кого-небудь у користування до наступника. На Голій горі Антон Глущук мав два морги поля, що дісталися в спадщину від батька (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7); б) переходити від одного до іншого за спадковістю (у 1, 2 знач.). Давно відомо, що ознаки, набуті організмом протягом життя, передаються у спадщину (Шк. гігієна, 1954, 5); Залиша́ти (залиши́ти) в спа́дщину див. залиша́ти; Перейма́ти (перейня́ти) в спа́дщину див. перейма́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 483.