СПА́ДИНА, и, ж. Спадиста місцевість, поверхня. Криві стежки вились по каменистій спадині (Коцюб., І, 1955, 392); Набравшись води дощової, Буйно з узбочин гірських течією могутньою рине [струмок] І у долинах реве бистриною, по спадинах скаче (Зеров, Вибр., 1966, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 481.