СП’ЯНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., діал.

1. Сп’яніти. І жінку лає [коваль], і дочку; а як сп’ янчиться, то всі вікном утікають: зараз битись! (Вовчок, І, 1955, 34).

2. Спитися. — Що ж то йому за лихо сталося? — Сп’янчивсь і вмер (Вовчок, І, 1955, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 618.

Сп’янчитися, чу́ся, чи́шся, гл. Опьянѣть. І жінку лає, і дочку, а як сп’янчиться, то всі вікном утікають. МВ. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 193.