СОФІ́СТ, а, ч.

1. Представник давньогрецьких філософів V-IV ст. до н. е., в центрі уваги яких було мистецтво красномовства та питання етики, політики, теорії пізнання.

2. Той, хто використовує софізми для доведення явно неправильних думок, тверджень. Майстрами навмисне неправильних міркувань, розрахованих на те, щоб ввести в оману свого співбесідника, були, наприклад, старогрецькі софісти (Логіка, 1953, 80); Він [В. І. Ленін] тепер обізвав П’ятакова софістом, фразером, неймовірним плутаником (Смолич, Мир.., 1958, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 473.