СО́СНА́, со́сни́, ж.

1. Вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим високим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками, або такі дерева в сукупності. З-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені (Вовчок, І, 1955, 302); Вищі від усіх дерев стояли тут сосни.. з голими, жовтими, як віск, стовбурами і зеленими, рясними вершинами (Скл., Святослав, 1959, 14); Де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Коцюб., І, 1955, 308); Весною сосна найбуйніше росте — відкладаються нові клітини, вона росте в товщину й угору (Ю. Янов., II, 1958, 124); * У порівн. Прямий [Еней], як сосна (Котл., І, 1952, 290); // Деревина цього дерева. Вогник над свічкою ворушиться, як бджола коло квітки, пахне мертвяком і стружками з сосни (Ю. Янов., II, 1958, 184); // Гілка цього дерева. Бачу — по дорозі сосну розкидають (Щог., Поезії, 1958, 116); — Та хай сосни в посадці наламають! — гукнула котрась [з дівчат] (Головко, II, 1957, 97).

2. Сосновий гай, ліс; сосняк. Незабаром вони натрапили на громаду хлопців, що сиділи в сосні на піску (Тют., Вир, 1964, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 469.

Сосна, ни, ж. Сосна А в бору сосна колихалася. Чуб. III. 191. Ум. Со́сонка, со́сонька, со́соночка, соснонька, со́сночка. Чуб. III. 240. Мет. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 170.

со́сна́ (зменшено-пестливі — со́со́нка, со́сонька, со́соночка, со́сночка) —

1) вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками; також сукупність таких дерев (звідси сосня́к — гай, ліс); за переказами, коли робили хреста для розп’яття Ісуса, то виявилося, що сосна непридатна ані на хреста, ані на цвяхи до нього; і Бог благословив її бути вічнозеленою і радісно шуміти; соснові шишки стали символом родючості та плодючості, і тому на весілля випікають ши́шки (див.); у народі символ ідеального дерева замість явора чи дуба: «Ой в ліску, ліску, на жовтім піску виросла сосна тонка, висока, в корінь глибока, в листок широка, в листок широка, зверху кудрява, бай на тій кудрі сив сокіл сидить, сив сокіл сидить, далеко видить — на синім морі корабль плавле» (виступає тут абстрактним деревом, деревом-символом); пор. ще пісню: «За ворітьми, за праворітьми, там стоїть сосна, від срібла ясна, від срібла ясна, від злата красна, а в тій сосні корабель пливе, а в тім кораблі ґречная панна»; символізує також зажурену жінку чи дівчину: «Щось у лісі зашуміло, сосна з вітром говорила: — Ой, ти, вітру, мій вітру! Та не ламай мого гілля, та не кидай на дорогу. Що то в хаті гомоніло, теща з зятем говорила: — Ой, зятю, мій зятю! Ти не дури мого дитяти, ти не суши молодості»; «Чи є в світі така друга, чи я єдиная? Що я за всіх найбідніша, за всіх нещасная: ходжу-блуджу по долині, як сосонка в лузі, а вже три дні, три неділі, як серденько в тузі»; цю символіку надає рослині її особливий гомін під вітром. А в бору сосна колихалася (П. Чубинський); Висока сосна, а мало з неї хосна (приказка); Всяка сосна в своєму бору шумить (прислів’я); Ой у полі сосна тонкая виросла; Вітер повіває, сосонку хитає (пісня);

2) тільки со́со́нка див. сосні́вка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 571.