СОРОКОУ́СТ, СОРОКОВУ́СТ, а, ч. У православній церкві — молитви по покійникові, які читаються протягом сорока днів після смерті. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст (Н.-Лев., II, 1956, 354); // Сороковий день після чиєї-небудь смерті. — У нього сьогодні сорокоуст, буде поминки справляти по своїй бабі (Кучер, Трудна любов, 1960, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 464.

Сорокоуст, та, м. Сорокоустъ. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 169.

сорокоу́ст = сорокову́ст — у православній церкві — молитви по покійникові, які читаються протягом сорока днів після смерті, а також сороковий день після чиєї-небудь смерті; також відправа по померлих душах, що відбувається у Великий (сорокаденний) піст по середах і п’ятницях; подекуди під час таких відправ ставлять хліб, овочі, мед і пшеницю; (хліб — символ святого причастя, мед — радощі небесного щастя, овочі — чеснот, пшениця — символ вічного життя).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 569.