СОРОКОПУ́Д, а, ч. Невеликий хижий птах ряду горобцеподібних із загнутим дзьобом і кігтями. Нехай костогризи та сорокопуди черешні об’їдають, нехай каня всі гусята поб’є — він ані не бачить, ані не чує нічого! (Фр., II, 1950, 86); Пролетів із здобиччю запасливий сорокопуд (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 464.

Сорокопуд, да, сорокопуст, ста, м. пт. сорокопутъ. Вх. Пч. II. 12. Сорокопуда гріх бить, бо він за курями тягне — кобця б’є. Чуб. І. 60.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 169.