СОПІ́ЛОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до сопі́лка. Грав би на сопілочці вербовій Тужливу ту мелодію без слів, Що грає вітер в гущі смерековій (Фр., XIII, 1954, 415); Маленька сопілочка й тепер, як і колись, залишається улюбленим інструментом українського народу (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 31); *У порівн. Як зведе [Оксана] пісеньок,.. так як та сопілочка або тихесенький дзвоник… (Кв.-Осн., II, 1956, 426).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 462.