СОПУ́Х, а́, ч., діал. Сморід. Ця духота й цей сопух запаморочували доразу кожного свіжого, що входив до хати (Март., Тв., 1954, 313); На нього дихнула моторошна глибінь ями важким солодкуватим сопухом (Кол., Терен.., 1959, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 462.

Сопух, ха, м. Зловоніе, испареніе. Угор. Шух. I. 112. Сопухи від сіна душать мене. Ананьев. у. Треба зробити діру, щоб сопухи виходили. Ананьев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 168.