СОПЛЯ́К, а́, ч., розм.
1. Слиз, що виділяється з однієї ніздрі. — Він, мамо, за те бив Маїйку, що ви йому пиїжка не спек’ї, — лепече маленький хлопчик з двома сопляками, що потекли з носа (Коцюб., І, 1955, 441).
2. перен., зневажл. Про молоду недосвідчену і невмілу людину, яку не поважають. — Чому ти раніш за це не думав, сопляк ти паршивий? — злісно, з презирством промовила Рахіль, блиснувши на сина сердитими очима (Вас., II, 1959, 16); — Хіба не казали тобі, сопляку, що спершу парубок повинен своє місце посісти поміж людей, звестися на власні, а тоді вже заводити собі посімейство? (Смолич, Мир.., 1958, 7); — Не вірю я, щоб ви так моментально підняли руки перед цим.. сопляком (Шовк., Інженери, 1956, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 462.