СОНЯШНИЧИ́НА, и, ж. Стеблина соняшника (у 1 знач.). Лише де-не-де бовваніє похилена вітром тичка з соняшничини (Гончар, II, 1959, 389); Ганяло хлоп’я на соняшничині по сільській куряній вулиці (Цюпа, Краяни, 1971, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 461.

Соняшничина, ни, ж. Стебель подсолнечника. Г. Барв. 224. Ум. Соняшничинка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 168.