СО́НЯШНИК.

1. род. а. Однорічна трав’яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Н.-Лев., III, 1956, 21); В городі соняшники жовті на тин посхилялися (Головко, І, 1957, 107); *У порівн. Застебнутий на всі гудзики, туго підтягнутий, чистий, він стояв на бруствері, справді, як соняшник у цвіту (Гончар, III, 1959, 39); // род. у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності виду. Одного соняшнику сіяв [Бараболя] двадцять десятинок з гаком… (Ковінька, Кутя.., 1960, 92); Соняшник досить чутливий до внесення органічних і мінеральних добрив (Хлібороб Укр., 7, 1966, 9).

2. род. а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини. * У порівн. Поправила [братова] біля столу налавник і повернула миле, округле, мов соняшник, обличчя до Якова (Стельмах, І, 1962, 489).

3. тільки мн. Поля, на яких ростуть ці рослини; самі рослини цих полів. Тільки доїхали [вершники] до перших хат, як з соняшників вийшли два бійці (Тют., Вир, 1964, 332); Хвилювалися жита, цвіли соняшники (Шиян, Вибр., 1947, 142).

4. род. у, збірн. Насіння цієї рослини. — Вона була міщанка, перекупка: хлібом торгувала, рибою, соняшником… (Мирний, II, 1954, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 461.

Соняшник, ка, м. Раст. подсолнечникъ. Широколистий соняшник. Левиц. І. 28. Ум. Со́няшничок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 168.

со́няшник = со́нях — однорічна трав’яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям); також голівка і насіння цієї рослини; про соняшник народна загадка: «Стоїть пан на току в зеленому ковпаку, а під тим ковпаком сімсот козаков»; символ світла і сонця; окраса обійстя українця; чимало митців використовують рослину як емблему України; 1722 р. при будові будинку колегії в Глухові соняшники входили в його орнаментацію як український національний мотив; у Н. Забіли: «Подивися, всюди — під віконцем, На полях, в садках, біля воріт — Повертає голову за сонцем Ясно-жовтий соняшників цвіт. Серцю любо бачити, як влітку Серед хат у рідному селі Розквітає ця хороша квітка, Це створіння нашої землі. Поміж інших квітів нам недурно Соняшник миліший від усіх, — Це тому, що він такий безжурний І яскравий, як веселий сміх. І тому, що мов на варті сторож, Він, стрункий, стоїть за ворітьми. І, як ми, всміхається бадьоро, І до сонця тягнеться, як ми»; на Маковія разом з іншим зіллям святили й соняшники; використовували їх попіл для лікування соняшниць (див.), пропасниці, ревматизму; лікувальні властивості рослини пояснюють її тісним зв’язком із сонцем. Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 567.