СО́НЯЧНО.

1. Присл. до со́нячний 4. Як гарно, як сонячно жити й любить у Вітчизні моїй! (Сос., II, 1958, 50); Болгарський павільйон зустрічає нас великим сонячно веселим панно (Вол., Дні.., 1958, 39); Якби встав з землі Тарас, подивився на нашу молодь, на наше життя, він посміхнувся б сонячно і ясно, бо побачив би, що його пророкування збулися (Чаб., Шляхами.., 1961, 23).

2. Подібно до сонця, як сонце. Плавка сонячно сія; // Сонцем, сонячними променями. Дзвеніли жайворонки, і степ тремтів сонячно (Головко, І, 1957, 200).

3. у знач. присудк. сл. Світить сонце; світло і тепло від сонця. Надворі так гарно: сонячно, тепло… (Тесл., З книги життя, 1949, 3); В кімнатах сонячно і майже порожньо (Гончар, Тронка, 1963, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 461.