СОНЮ́ГА, и, ч. і ж., розм., зневажл. Те саме, що сонько́. Уставай, бісова сонюго!..— і вона так його стусонула в ребра, що він аж схопився (Гр., II, 1963, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 460.

Сонюга, ги, об. Соня, любящій, любящая спать. Конст. у. Ум. Сонюжка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 168.