СОНЬКО́, а́, ч. і ж., розм. Людина, яка любить спати, багато спить. Враги Троянські почивали.. Оставмо ж сих хропти соньків (Котл., І, 1952, 220); — Христинко, вставай! Підіймайся, сонько! (Стельмах, І, 1962, 519).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 461.

Сонько, ка, м.

1) Ум. отъ сон. Ходить сонько по долині…. Ой ну, соньку, в колисоньку, заколиши дитиноньку. Мил. 35.

2) Соня, сонливецъ. Оставлю ж сих хропти соньків. Котл. Ен. V. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 168.