СОНЦЕСЯ́ЙНО, поет. Присл. до сонцеся́йний. Небо над головою стало знову сонцесяйно блакитним (Собко, Справа.., 1959, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 460.