СОНЦЕСЯ́ЙНИЙ, а, е, поет.

1. У якому багато сонця, сповнений світлом і теплом сонця. Тепер прийшла вона [весна] на нашу землю — владна, сонцесяйна, ширококрила (Рад. Укр., 27.III 1968, 4); День видався сонцесяйний (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 8); Я прибув [у село]. Й серце моє розкололося. Далі ясні, сонцесяйні! (Ус., І сьогодні.., 1957, 54).

2. перен. Наповнений щастям, радістю, який виражає радість. Кроками саженними йде вона [Вітчизна] по шляху розгорнутого комуністичного будівництва назустріч своєму сонцесяйному майбутньому (Рад. Укр., 24.I 1962, 1); Вона не мала сили відірвати від його сонцесяйного погляду своїх очей (Збан., Доля, 1961, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 460.