СО́ННІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. со́нний. Сонність.. в незнайомої минула, як побачила його мешкання (Вільде, На порозі, 1955, 44); Воно [скавуління собаки] тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі, і цілковита сонність, здавалося, обгорнула все навкруги (Коб., II, 1956, 95); Байдужість і вдавана сонність у погляді не завадили купцеві помітити зневіру в людях (Загреб., Диво, 1968, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 458.