СО́ННО. Присл. до со́нний 1-3. Візникова спина сонно литалась.. з боку на бік (Коцюб., II, 1955, 374); Шелестять на городі соняшники та десь у берегах сонно кричить іволга (Тют., Вир, 1964, 273); Одноманітно і сонно хлюпає вода в пологі береги (Ткач, Арена, 1960, 68); // у знач. присудк. сл. То життя було, хоч і під п’яною облудою. А тут — тихо та сумно, як у болоті; сонно, німо, як серед мертвого царства (Мирний, І, 1949, 397); В майстерні було тепло, затишно, сонно (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 144); // перен. Одноманітно, розмірено, однотонно. Мляво й сонно тягнеться засідання сеймику (Тулуб, Людолови, І, 1957, 28); Численні маленькі церковки та каплички.. помічаєш і в старих, і в нових районах міста. Їхні дзвони бамкають сонно й сумно (Вітч., 7, 1964, 159); // перен. Без ініціативи, пасивно, мляво. Невже все в Галичині мусить іти так сонно; мляво, так якось по-патріархальному..? (Фр., VIII, 1952, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 458.