СОНА́НТ, а, ч.

1. Приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом. Разом з р, л, м, н, і, j (й) білабіальне в (w) залучаємо до сонантів (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 188).

2. У деяких слов’янських мовах — приголосний або півголосний звук, який один або разом з іншими звуками утворює склад.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 456.