СОЛОНЧА́К, у́, ч.

1. Грунт, який у поверхневому шарі містить легкорозчинні солі в концентраціях, що негативно впливають на розвиток сільськогосподарських рослин. Можна сіяти [рис] й на таких малородючих грунтах, як солонці і солончаки (Хлібороб Укр., 4, 1966, 20); Сива трава на солончаках біжить, як вода (Гончар, Тронка, 1963, 316).

2. Озеро або джерело з солоною водою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 452.