СОЛО́М’ЯНИК, а, ч., розм.

1. Матрац, набитий соломою. На возі стояла велика дубова скриня і кілька менших; поміж них, умостившись на солом’яниках і перинах, сиділи Уляна Григорівна, Маруся, Наталка (Добр., Очак. розмир, 1965, 278).

2. Опудало, зробл. із соломи. А горобці кричать: .. — У панському саду стояли генерали — Та й тим на голову сідали, А це солом’яник… Не боїмось, Під носом пурхаєм і сміємось (Гл., Вибр., 1957, 192).

3. Солом’яний короб. Втерши сльози, вона, наче птиця, стрепенулась і кинулась господарювати.., порядкувала навіть людьми, що вносили кадовби, діжки,.. солом’яники та бодню (Н.-Лев., III, 1956, 83); Біля верстата височіли два солом’яники, на зерно й муку, яких уже давно не плетуть (Кучер, Трудна любов, 1960, 111).

4. Солом’яний капелюх. Бойківські повстяні крисані та підгірські солом’яники, — все те густою, брудною, сірою хмарою вкривало толоку (Фр., V, 1951, 375).

5. Грубе взуття, сплетене з соломи. В солом’яниках або довбаних з дерева черевиках тінями сновигали по табору вчорашні воїни, проклинаючи і себе, і головного отамана (Стельмах, II, 1962, 245); [Марко:] Очуманіла баба, зовсім очуманіла! Корову у валянці взути, а самій у солом’яниках у таку стужу! (Мороз, П’єси, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 450.