Про УКРЛІТ.ORG

солодко

СО́ЛОДКО.

1. Присл. до соло́дкий. «Я чув колись, що у панів, Мов у царів, Срібло та золото скрізь сяє, Що буцім би пани так хороше живуть Та солодко їдять і п’ють» (Гл., Вибр., 1951, 45); Як у дружбі жити, так солодко їсти й пити! (Ів., Про бджілку.., 1959, 16); — Одно знаю, хоч не з’їм солодко і напрацююся гіренько, так ніхто мене не налає (Коцюб., І, 1955, 45); Княгиня бачила Константинополь і згадувала далекий Київ.., пригадувала, як у цей час над Дніпром.. солодко пахне спіле жито (Скл., Святослав, 1959, 135); Спросоння Юрко потягнувся й солодко позіхнув (Чорн., Визвол. земля, 1959, 227); Сурмач скручує цигарку, запалює її і солодко затягається (Ю. Янов., IV, 1959, 51); [Олена (до Бичка):] Цілуйте мене: солодко, палко! (Кроп., І, 1958, 474); Данилко солодко заснув (Ю. Янов., II, 1958, 188); Не солодко жилося тоді Франкові, але Павлик бідував іще більше (Сам., II, 1958, 396); В гостях вона не говорила, а ніби нявкала, як кішечка, тихо, солодко, облесливо (Н.-Лев., IV, 1956, 70); Одарка солодко посміхнулась, обернулась (Панч, В дорозі, 1959, 328); Працюючи над оповіданням «Сім мішків», я ніяк не міг знайти кінцівки, — виходило дуже солодко (Донч., VI, 1957, 616).

2. у знач. присудк. сл. Про відчуття солодкого смаку. [Аграфена:] Пийте, кладіть цукру хто скільки хоче, нехай нам сьогодні буде солодко (Корн., І, 1955, 171).

3. у знач. присудк. сл. Про приємні відчуття, яких зазнає хто-небудь; дуже приємно. Любила Оля сісти на санчата.. і мчати з гори у засніжений, завихрений світ. Як пашать щоки, як тобі жарко, і страшно, і солодко, і прекрасно! (Чаб., Шляхами.., 1961, 26); За день Іван добре стомився біля паровоза, але на душі у нього було солодко від задоволення своєю працею (Чорн., Визвол. земля, 1959, 159).

4. у знач. присудк. сл., перев. із част. не. Про стан достатку, забезпеченості, задоволення чим-небудь і т. ін.; добре. [Чирва:] Хіба йому на заводі солодко? (Мик., І, 1957, 57); — От що, небоже, їдь ти, мабуть, у Новосельці.. Візьмеш моїх пару коней, бо і їм тут не солодко. Того й дивись, що ноги протягнуть (Добр., Очак. розмир, 1965, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 447.

вгору