СОЛОВЕ́ЙКО, а, ч.
1. Пестл. до солове́й. Усі хатки у розквітчаних садках, як у білих вінках, славно соловейко щебече (Вовчок, VI, 1956, 275); Бджоли гули, пташки щебетали, а соловейко виспівував — аж у вухах лящало (Тесл., Вибр., 1950, 145); Соловейко — корисна птичка, вона черв’ячки та кузьки всякі їсть (Вишня, II, 1956, 330); Гомін маршу.. збуджує Маковея. Наче крізь величний радісний оркестр пролітає він, ротний соловейко. Йому хочеться співати (Гончар, III, 1959, 299); * У порівн. Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче (Шевч., І, 1963, 50); Любка співала, мов соловейко в гаю, та вишивала великий рушник (Н.-Лев., II, 1956, 244).
Розлива́тися солове́йком див. розлива́тися.
2. Те саме, що солове́й 1. Серед лучних і лісових комахоїдних птахів, які приносять велику користь населенню, добре відомий співець соловейко (Корисні птахи, 1950, 60).
3. розм. Дитяча іграшка-свисток, зроблена у вигляді пташки. Внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна]: І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці, і червоний З фольги образочок, А Карпові соловейка Та коників пару (Шевч., І, 1963, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 445.