СО́ЙКА, и, ж. Лісовий перелітний рудувато-сірий птах родини воронових, який має білувату з темними смугами голову і невеликий чубчик червонуватого відтінку. Сойка хрипіла в вершках смерек (Фр., VI, 1951, 11); Сойка — підступна птиця: вона мастак нищити дрібне птаство (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 34); Прийшла зима.. Важкий настав час для синичок, чубатих посмітюх, сойок, повзиків, горобців (Веч. Київ, 9.I 1971, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 437.

Сойка, ки, ж.

1) = Соя. Вх. Пч. II. 10. — лісова. пт. = Лускогоріх. Вх. Пч. II. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 165.

со́йка = со́я — лісовий перелітний рудувато-сірий птах родини воронових, який має білувату з темними смугами голову і невеликий чубчик червонуватого відтінку; оповідають у народі, що сойка аж тричі на рік починає літати у вирій і все невдало: вперше, коли розцвітає гречка, і сойка вважає білий цвіт за сніг; вдруге, коли цвітуть хліба, і втретє, коли справді випаде сніг, але вже тоді вона не може летіти, бо не вистачає поживи; звідси символіка невдахи; за О. Потебнею, соя тримає ключі від вирію; разом з тим це віщий птах: 11 грудня відзначають день сойки, підгодовують її й питають про свою долю, бо «ця птаха всюди багато буває, про все добре знає, — мало спить, про все сповістить».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 560.