СОВІ́ТНИК, а, ч., рідко.

1. Те саме, що пора́дник 1. Старого Орфея вдарив кінь у груди, він помучився який тиждень та вже й не підвівся, а запопадливий зятьок, втративши свого совітника, притих (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 9).

2. дорев. Те саме, що ра́дник 3. [Старий пан (скаженіє):] Ти знаєш — я дворянин, я статський совітник, а ти.. смієш мені… (Вас., III, 1960, 475); Титулярний совітник Каганець має звичку вставати від сну о пів до восьмої години (Сам., II, 1958, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 436.