СОВІ́Т, у, ч.

1. розм. Те саме, що пора́да 1. Опанас же всім казав,.. що то його гроші, що він на процент давав людям, та, по совіту жінки, не дуже й розкидався і приставляв з себе такого бідного, що ні за що й другу коняку купити (Григ., Вибр., 1959, 160).

Ні приві́ту, ні сові́ту див. приві́т.

2. заст. Взаємна дружба, мирні стосунки; згода.

◊ Любо́в та сові́т — побажання щасливого, дружного, мирного життя тим, хто одружується. — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка. — Тимко парубок, мо, й гарячий, але роботящий. Любов та совіт, житимуть не гірше других (Тют., Вир, 1964, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 436.