СОВО́К, вка́, ч. Лопатка з загнутими догори бічними краями і перев. короткою ручкою. Я бачив.. чиюсь руку з совком, яка брала з другого мішка борошно (Донч., V, 1957, 170); Набрала [Катерина] у совок проса (Шиян, Переможці, 1950, 36); // Пристрій, що формою нагадує таку лопатку. Попереду, закриваючи крутий лоб танка, приховуючи його широкі лапи-гусениці, вилискував величезний сталевий різак, якийсь дивовижно гострий совок, навіки приклепаний до танка (Загреб., Європа. Захід, 1961, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 436.