СО́ВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.
1. Кидатися на кого-небудь; сікатися.
◊ Со́ватися з кулака́ми (з кулако́м) див. кула́к.
2. Переміщатися по якійсь поверхні (на сідницях, на руках, усім тілом і т. ін.). Вакула.. совався просто задом по землі, підпираючися руками: обидві ноги йому відтято (Смолич, Мир.., 1958, 177); Я сидів на печі і, уявляючи себе пароплавом, гудів і совався у гарячому просі, яке сушилося для пшона (Багмут, Опов., 1959, 3); // Рухатися назад і вперед, прокладаючи основу (про ткацький човник); // Нещільно прилягаючи до чогось, погано триматися; зсовуватися. Щур поспішає вниз по сходах, забувши навіть, що замість черевиків на ногах у його соваються одні чиїсь калоші (Вас., І, 1959, 240); // Повільно ходити, танцювати і т. ін., не піднімаючи ніг, тягнучи їх. Коли танцювала [Сташка], очам було любо глянути на неї. Не совалась по підлозі, а пурхала над нею з легкістю метелика (Вільде, Сестри.., 1958, 378).
3. Сидячи, неспокійно крутитися на місці. Зазирав [Валя] з-за спини в карти, нервово совався, нетерпляче підказував (Вас., Вибр., 1954, 264); Володислав совався по лаві, пильно стежив, як Судислав ховав гроші за пазуху (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 413); Коли оркестр стихає на перепочинок, він починає неспокійно соватися на своєму стільці (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 239); // Безладно рухатися (перев. про руки). Кляті руки совалися сюди і туди — то пригладжували вуса, то обсмикували піджаки, то лізли до кишені й виймали кисет та мерщій ховали його назад (Смолич, Мир.., 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 434.