СОБІ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., діал. Привласнювати. Бідна мати ускаржалась [скаржилась] йому на Тимоху, що все собічить: і то моє, і це не ваше (Свидн., Люборацькі, 1955, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 432.