СОБІ́.
1. Дав. в. одн. зворотного займ. себе́.
2. част., розм. Уживається при дієсловах, а також при інших словах, які виступають у ролі присудка, підкреслюючи, що дія відбувається вільно, незалежно. Стануть собі [закохані], обіймуться, — Співа соловейко; Послухають, розійдуться, — Обоє раденькі (Шевч., І, 1963, 56); Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (Рильський, І, 1960, 248); Ви бачите, як він [майстер] коло печі ходить, збоку вам здається, що він лікар собі, маленький біленький лікар (Ю. Янов., II, 1958, 241); Жила проти нас міщаночка.. Було, як не побачиш, весела собі, щебетлива (Вовчок, І, 1955, 261).
◊ Знай собі́ — не зважаючи ні на що, ні на кого. Ніби в хаті, На холоді сердешна мати Під тином, знай собі, сидить (Шевч., II, 1963, 118); І (й) собі́ — також, слідом за кимсь, у свою чергу. — Якове! о Якове! — кличу. Мовчить, неначе не чує, спить. Тоді я й собі на бік, та й справді заснув (Вовчок, І, 1955, 74); Розсердився старий, гримнув дверима, пішов. А Карпо й собі надувся, мов індик (Коцюб., І, 1955, 302); Нічо́го собі́: а) (при дієсл.) досить добре, непогано. Годують нічого собі, в 11 сніданок з 4 страв, в 6&́189; обід з 6 страв, фрукти і кава (Коцюб., III, 1956, 348); б) (при ім.) такий, як треба, досить добрий, непоганий. Нічого собі хазяїн Микола вдався (Гр., І, 1963, 316); — Воно й справді кава нічого собі (Хотк., II, 1966, 11); Таки́й собі́ див. таки́й; Так собі́ див. так.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 432.