СОБРА́Т, а, ч., книжн. Людина тієї самої професії, того самого середовища і т. ін.; товариш по заняттю, професії тощо. — Я бачив духовних, що.. проводили ночі за картами та пиятикою і підіймали на сміх своїх власних собратів (Фр., IV, 1950, 324); Артисти самодіяльного театру з цілком зрозумілих причин ще поступаються майстерністю перед своїми старшими собратами (Рад. Укр., 5.IV 1959, 1); Собрат по перу; // Тварини стосовно одна одної. Багато ссавців та птахів.. живуть у тісних відносинах взаємодопомоги з різними своїми собратами (Веч. Київ, 12.XII 1957, 4); // перен. Про щось із ряду подібних предметів, явищ і т. ін. Дзвінкими гудками вітали свого молодшого собрата кораблі, що стоять на рейді (Рад. Укр., 22.III 1963, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 434.