СО́БОЛЬ, я, ч.

1. Невелика хижа тварина родини куницевих із темно-коричневим або темно-бурим шовковистим пухнастим хутром. Останнім часом соболь так розплодився, що ріст його доводиться обмежувати. Бо соболь — хижак і знищує білок (Знання.., 9, 1969, 17); Бувало і соболя бив [Чепиж], і куницю (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 146).

2. Хутро цієї тварини; виріб із такого хутра. — Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм «тріумфом», і сибірські багачі дарували мені соболі й самоцвіти (Л. Укр., III, 1952, 704); На гусарах були кунтуші оксамитові, підбиті шовком й облямовані дорогими соболями (Н.-Лев., VII, 1966, 218); * У порівн. В мене брови — як той соболь (Щог., Поезії, 1958, 81).

3. розм. Ласкаве називання чоловіка (перев. при звертанні). — Козаченьку, мій соболю! Візьми мене із собою — Помандрую я з тобою! (Чуб., V, 1874, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 433.

Соболь, ля, м. Соболь — животное, а также соболій мѣхъ. КС. 1882. IX. 416. Візьми шубу з оксамиту, соболями підшиту. Лукаш. 144. Употр. какъ ласкат. слово. Козаченьку, мій соболю, візьми мене із собою. Чуб. V. 84.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 163.

со́боль (соболи́ця — самка соболя; соболя́ — маля соболя) —

1) невелика хижа тварина родини куницевих із темно-коричневим або темно-бурим шовковистим пухнастим хутром; також хутро цієї тварини і виріб з цього хутра; водився колись в Україні; за княжих часів соболями половці брали дань (див. «Слово о полку Ігоревім); у весільних піснях соболь — молодий, а куниця — молода. Бувало, і соболя бив, і куницю (І. Нехода); Візьми шубу з оксамиту, соболями підшиту (Словник Грінченка);

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 558.