СНІГУ́РИК, а, ч. Зменш.-пестл. до снігу́р. На двір би побіг: — синички там, снігурики,— ні в віщо вбуться, вдягтись (Тесл., З книги життя, 1949, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 425.