Про УКРЛІТ.ORG

сніг

СНІГ, у, ч. Атмосферні опади у вигляді білих зіркоподібних кристалів чи пластівців, що становлять собою скупчення таких кристалів. Зима без снігу — літо без хліба (Укр.. присл.., 1955, 100); По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає (Шевч., II, 1963, 143); Надворі йшов лапатий сніг, неначе в повітрі літали горобці (Н.-Лев., VI, 1966, 348); Сніг падав безшелесно й рівно (Рильський, І, 1960, 125); *Образно. Промениста ромашка запорошила снігом увесь лан (Кучер, Дорога.., 1958, 142); * У порівн. Часом очеретяний початок, зачеплений Соломією, лопався й обсипав її білим пухом, мов снігом (Коцюб., І, 1955, 361); // Суцільна маса таких опадів, що лежить на поверхні чого-небудь. Лечу, лечу, а вітер віє, Передо мною сніг біліє (Шевч., І, 1963, 241); Яка гарна буде та гора взимку серед чорних лісів, коли її вкриє білий сніг (Н.-Лев., VII, 1966, 78); По ровах, де ще недавно лежали сніги, стояла густа і чорна, як дьоготь, вода (Тют., Вир, 1964, 99); *У порівн. Синіли невеличкі ліски, чорніли хуторки, за ними піски, мов сніги, біліли і виблискували (Мирний, І, 1954, 256); На столі білий як сніг обрус, добірні страви й напитки (Л. Укр., III, 1952, 472); // Холодний край. Ти нас з України Загнав, голих і голодних, У сніг на чужину Та й порізав (Шевч., І, 1963, 249).

Боя́тися, як торі́шнього сні́гу — зовсім не боятися. [Микита:] Гляди, щоб я тебе іноді, бува, не мазнув по губах!.. [Маруся (регоче):] Ох лишенько! Я ж тебе так точнісінько боюсь, як торішнього снігу (Кроп., І, 1958, 79); — Ну й язик у тебе.. Гляди, Іванові скажу. — Боюсь я його, як торішнього снігу, — стрепенулась Марійка, і на зібраних устах її заворушилась упертість (Стельмах, II, 1962, 26); Було́ (бу́де, є) [сті́льки] ко́ристі (поті́хи і т. ін.), як з (із) торі́шнього сні́гу — зовсім не було, не буде, немає користі, потіхи тощо. — Добре, ясновельможна княгине, добре! Прийду та допоможу тобі, хоч і з мене певно буде користі, як з торішнього снігу (Н.-Лев., VII, 1966, 114); — Якби не гукати на вас, не думати за вас, то було би з вашої роботи стілько потіхи, як із торішнього снігу (Фр., І, 1955, 60); Ві́чний сніг див. ві́чний; До бі́лого сні́гу — дуже довго, тривалий час. — Я вам, дядьку Савко, як дам, то до білого снігу не забудете (Зар., На.. світі, 1967, 268); До глибо́кого сні́гу — до глибокої зими. — Як напровесні випустиш свиноту з подвір’я, то вона без догляду аж до глибокого снігу нагулює жир (Стельмах, І, 1962, 72); До [пе́ршого] сні́гу — до початку зими. — Справив їй святешні чоботи, так вона їх, звиняйте, вже і в будень тягає і навіть тепер, до снігу, носить (Стельмах, II, 1962, 21); Зимо́ю (взи́мку) сні́гу не діста́неш див. дістава́ти; Ора́ти но́сом сніг див. ора́ти; Побілі́ти, як сніг див. побілі́ти; Потрі́бний (потрі́бен), як торі́шній сніг див. потрі́бний; Сніг кури́ться див. кури́тися1; Як сніг на го́лову див. голова́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 423.

сніг (зменшено-пестливі — сніжо́к, сніже́чок) — атмосферні опади у вигляді білих зіркоподібних кристалів чи пластівців, що становлять собою, у свою чергу, скупчення таких кристалів; найголовніша його прикмета — колір («білий, як сніг»); як ознака настання зими («Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха») сніг, особливо велика його кількість, провіщає багатий урожай, тому кажуть: «Багато снігу — багато хліба»; зимовий період пов’язувався в свідомості з завмиранням природи, з холодами («Як сніг сіє, то й піч дубіє»), з надіями на тепло й оживання природи («Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде»); виступає також об’єктом традиційного порівняння («Сніг мов з рукава»); зі снігом пов’язаний цілий ряд народних прикмет, — «перший сніг за сорок днів до зими випадає», «перший великий сніг випадає вночі», «перший лапатий сніг — на негоду», «сніг лягає рівно — літо буде сухе, гребенями — вологе», «якщо весною сніг розтане від сонця, рік буде врожайним, як від дощу — буде посуха»; оскільки сніг холодний, то в народній символіці пов’язується з холодом серця: «Припав сніжок на обліжок. Ще лежить торішній. Поможи мі, моцний Боже, Бо-м сирота вічний» або ще: «Упав сніжок на обліжок та взявся водицею (пройшла любов); Лучче було дівчиною, аніж молодицею (бо тоді ходили хлопці); Упав сніжок на обліжок, невже не розтане (нещасливе заміжжя), Прибувайте, парубочки, як вечір настане. — А ми тоді прибували, як нас не лаяли, А тепер лаять стали, ходить перестали»; асоціюється сніг із сивиною: «Припав сніжок на наш обліжок», також із забуттям: «З кожним днем я все далі й далі, — білий сніг замітає сліди»; хоч частка добрих сподівань все-таки залишається: «Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде». Зима без снігу — літо без хліба (приказка); По вулиці вітер віє та сніг замітає (Т. Шевченко); Синє море замерзає Льодком тонесеньким Та припадає Сніжком білесеньким (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 556.

вгору