СНИ́ТИ, сню, сниш, недок., розм.
1. про кого — що, ким, чим і без додатка. Бачити уві сні. Тої ночі.. спав [Тарас] твердо і снив про приобіцяну роботу (Ков., Світ.., 1960, 47); Кузьмін вірив, що обов’язково побачить Леніна. Він жив, він снив цією мрією (Збан., Сеспель, 1961, 62); І все ж Ольги він не міг забути. Він ходив з мріями про неї, снив нею (Кол., Терен.., 1959, 131); // перен. Переставати діяти, рухатися; зупинятися (про машини, механізми і т. ін.). Церква, обкутана аж до купола чорним лахміттям ясенків. А далі.. снить шестикрилий Говорушин вітряк (Кир., Вибр., 1960, 166); // Переставати виявляти ознаки життя; затихати. На дальніх узбережжях Снять в задумі тихі верби (Ус., На.. берегах, 1951, 124).
І (й) не снив хто — і не снилося кому-небудь. — Зроду-віку ніхто й не снив такого багатства та розкоші (Вовчок, І, 1955, 307).
2. з інфін. Бачити уві сні здійснення чого-небудь. Якось мати обмовилась, що колись її донька і марила, і снила купити справжні коралі (Стельмах, І, 1962, 603).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 422.